Власні вірші учнів нашої школи
Земко Іван
Зима за вікном вже настала,
Завірюха мов собака скажена.
Та вона мене не злякала,
Від зими в мене радість шалена.
Сніг, немов якесь простирадло,
Повкривав усе навкруги.
На річці давно все затвердло,
Це мороз зробив від нудьги.
Вже не буде так тепло, як літом,
Або гарно, немов навесні.
Зима своїм білим цвітом
Сподобалась дуже мені.
Третяк Сергій
Я бачу сонце те яскраве,
І роси ранішні німі,
Я бачу очі ті зелені,
В яких я плаваю по дні.
В яких я плаваю щоночі,
Неначе риба у воді,
Я бачу зорі ті великі,
Що уміхаються мені.
Я згадую ті дні щасливі,
Немов ті перла золоті,
Коли тебе немає поряд,
Вони зникають у пітьмі.
Ти відходила від мене,
А я відразу сумував,
І згадував ту мить щасливу ,
Коли тебе я покохав.
І почуття те неповторне,
Буяє у мені давно,
І буду я тебе кохати,
не згасне вже тепер воно.
Я бачу нашу спільну долю,
Яку збудуємо для нас,
І тільки ми, і тільки зараз,
Тому що зараз саме час.
І все найкраще, що в нас є -
У тебе - я , у мене - ти,
Все чого найбільше хочеш,
Ми сьогодні досягли.
Жежеря Вікторія
Насунула ніч свої темнії шати,
Затихли куріпки,не чутно півнів.
Вертається з поля стомлена мати,
Зажурливо згадує долю синів.
Пішли на війну боронити Вкраїну,
Хотіли позбутися клятих катів
Здолати тяжку, полум'яну руїну
Та «Град» звуком чорним для них прогримів.
Весною чека наречена з барвінком,
Ростуть чорнобривці,квітують сади
Лиш крик журавлиний над їхнім будинком
журливо кричить:"не вернуться вони!"
З очей материнських упала сльозинка,
І ким ця війна була людям дана?
Промайнула у пам'яті в неї хвилинка,
Синів уже не побачить вона.
Проходять роки,підростають їх діти
І бачать у снах героїв-батьків.
Несуть на могили вони дружно квіти,
Щоб вогник пам'яті вічно жеврів.
І розквітла наша земля,Україна,
Квітує,буяє вона вже без них .
Їх вдома чекає тепленька хатина
Та шелест життя їх давно вже затих.
Чорноостровська Вікторія
Солдате, повертайся живим
Брате – солдате, я вірю у тебе,
Я вірю в твою перемогу.
І сам ти повір у себе,
Я знаю ти маєш змогу.
Ти зможеш перемогти,
Свого ворога найзлішого.
Ти повинен вижити,
Щоб притулитись, до плеча ріднішого.
Щоб до рідної, єдиної матусі прихилитись,
Обійняти її,поцілувати.
Не змушуй її в далеч дивитись,
Не змушуй її сумувати.
Твій батько теж хвилюється за тебе,
Підтримує тебе, сумує за тобою.
Але він знає, що скоро все мине,
Що принесеш хорошу вісточку з собою.
Твої батько і ненька на тебе чекають вдома,
Щоб обійняти й приголубити тебе.
Тому солдате, стримай своє слово,
Повертайся живим й бережи себе.
Харченко Богдана
Українкою бути - для мене це честь,
вишиванку біленьку носити,
поглядати на поля зеленую шерсть,
у віночку квітковім ходити.
Чистим полем пройтись, доки зійде роса,
і умити у ній свої ноги.
Синім ранком знайти, де упала сльоза
на зажурені рідні пороги.
У Дніпрі утопити тривоги й жалі,
полишити погане позаду.
Ніччю темною бачити зорі ясні,
завітати до літнього саду.
Відкривати нові таємниці й дива,
милуватись природи красою.
Дізнаватись пісень українських слова,
Голос чути трембіти гучної.
Шаленіти від дзвону пісень солов`я,
заплести у волосся ромашки.
Запримітити в небі хмарину здаля,
чути спів голосистої пташки.
Шапошник Андрій
Ти не забула нашу зустріч?
Мене, надіюсь, не забула?
Про тебе мрію день і ніч,
Щоб ти молитву мою чула.
Щоб ти почула мої крики,
Як я люблю тебе без меж!
І як лунає подих тихий,
Коли за руку ти береш.
А звук удару твого серця,
Для мене кращий всіх пісень,
Тоді моє серденько б’ється,
Немов щебече соловей
Твоє волосся золотаве
І щира посмішка дитяча,
На двох один стаканчик кави,
І вечір зоряний гарячий.
Удвох з тобою ми сидим,
Тебе за руку я тримаю,
У мріях ніжності летим,
Сказати б щось. Та слів не маю.
Я просто хочу помовчати,
І політати в хмарах раю.
Тобі рядочок написати,
Як дуже я тебе кохаю!
Горянська Ярослава
Я пишаюсь, що я українка,
Лине мова моя солов'їна.
Я пишаюсь що я українка,
Україна - моя Батьківщина.
Плекайте рідну українську мову,
Нехай держава наша процвітає.
Хай серце кожного із нас
Любов і милосердя зігріває.
Як гарно коли чути рідну мову,
Вона, мов квітка, що в степу зростає.
Її хотіли знищить, затоптати,
Та мова наша рідна не вмирає.
Аксьоненко Анастасія
Десь відлітають в небо журавлі,
Немов душа невинної дитини,
Яка лежить вже на сирій землі,
Що боронила рідну Україну!
Їх сотні тих невинних душ,
Хто віддає життя за Батьківщину,
Хто на команду старших: "Кроком руш!"
Іде шукати від війни "вакцину".
Хто там стоїть не на життя - на смерть,
Хто не лиша своїх в тяжку хвилину.
І навіть, коли йде все шкереберть,
Вони єднаються в одну родину.
Цей журавель, немов оте дитя,
Якого мати зустрічатиме в надії,
Та лиш побачивши труну і співчуття,
Тихенько скаже: "Він поліг за Україну!"
Атамась Діана
Зима все сріблом покриває,
Любов'ю серце зігріває,
І вже мороз рум'янить щоки,
Видно скрізь зимові кроки.
Все навколо, мов у сні,
Світять зорі преясні.
Місяць сяйвом все покрив,
Вітер-холодом зігрів.
Час настав для сніжних ранків
І замріяних світанків.
Тепла ковдра й смачна кава
І поезія цікава.
Зимова ковдра, сніжно-біла
Холодні душі нам зігріла,
І світять зіроньки щоночі,
Такі таємні і пророчі.
В новорічну ніч казкову,
Незвичайну і чудову,
Сніг кружляє, ніби в танці,
В білосніжній вишиванці.
Незабаром в кожну хату,
Де є діти, батько, мати,
Завітає рік Новий,
Незвичайний, чарівний.
Ви у дім його пустіть,
У куточку поселіть.
Ну, а він вам в подарунок
Всім здоров'я дасть пакунок.
Цілий рік в вас буде жить,
Довголіття всім носить.
Проганятиме він лихо,
В домі буде тільки втіха.
Тож нехай Вам цілий рік
Зорі падають до ніг
Люблять друзі і сім'я
І хай сонечко сія.
Сіренко Каріна
Україна
Гадаю, що ось-ось закінчиться вона,
Така страшенна, кривава війна,
І не стрілятимуть гармати й кулемети,
І люди підкорятимуть планети.
І запанує мир на рідній Україні,
Не буде часу ледарям і ліні,
Лиш десь блукатимуть людей загиблих тіні.
Сіренко Каріна
Колоситься в полі жито,
Грає в Дніпрі вода,
Губить сльози рікою
Україна молода.
Ми ж бо діти українські –
Юнаки й дівчата,
Київ, Суми, Харків, Сміла –
Разом ми одна родина.
Знайома нам кожна стежина,
Неповторна, рідна, мила.
Коментарi